ТЕОРІЯ ГРУПОВОЇ ДІЇ М.ОЛСОНА

В основі теорії групової дії Менкура Олсона лежить наступна концепція, індивід є раціональним та егоїстичним суб'єктом, який планує свою поведінку і наперед «прораховує» позитивні та від'ємні наслідки своїх майбутніх дій. Індивід не обов'язково являється розумним та послідовним в своїх діях, але він ніколи не забуває про свій інтерес. Раціоналізм та егоїзм за Олсоном є центральними рушійними мотивами в поведінці індивіда.

Інтерес (від лат. interesse - має значення, важливе) - об'єктивно зумовлений мотив діяльності окремої людини. Під впливом інтересу людина ставиться до об'єктивної дійсності як суб'єкт, бо ця дійсність, виявляючи вплив на можливості задоволення потреб, змушує її до певного характеру і виду діяльності. Для кожної організації існує загальна, певна мета, а саме просування інтересів своїх членів.

Одним з видів груп в теорії М. Олсона є мала («привілейована» )група – це група яка відповідає олігополії в ринкових умовах.

Олігополія - панування невеликої кількості фірм і компаній в виробництві певних товарів і послуг на ринку. Учасники цієї групи мають стимул до забезпечення колективного блага навіть коли вони самі сплачують всі витрати групи.

Фундаментальною характеристикою малої групи є наступне: група працює задля того, щоб мати колективну вигоду, яка приноситиме користь усім членам цієї групи.

Економічний аналіз проведений М.Олсоном показує, що у дуже малих групах, де кожен учасник отримає суттєву частку загального виграшу, тому, що у групі мало учасників, колективне благо часто може надаватися завдяки добровільній, егоїстичній дії членів групи, незважаючи навіть на відсутність примусу або інших позитивних стимулів. У малих групах, які майже завжди характеризуються значною нерівністю учасників, існує більша вірогідність надання колективного блага, бо має місце більш значний інтерес кожного окремого індивіда до колективного блага, навіть якщо вони самі будуть змушені сплачувати усі витрати групи. Ситуація буде такою лише тоді, коли вигода групи від набуття колективного блага перевищує загальні витрати більшою мірою, ніж ті перевищують виграш одного або кількох індивідів у групі. Якщо в малій організації якась особа припиняє сплачувати за колективне благо, яке вона отримує, то для всіх інших у цій групі витрати відчутно збільшаться. Відповідно, вони можуть відмовитися продовжувати робити внески і як наслідок колективне благо не буде надаватися. Цю думку поділяють усі члени малої групи і усвідомлюють ситуацію, що припинення сплати за колективне благо одного його учасника призведе врешті решт, що ніхто з групи не буде отримувати колективне благо і всі програють від цього. Відповідно, ці суб'єкти будуть продовжувати робити внески з метою набуття колективного блага. Ефективність малих груп підтверджується як спостереженнями та досвідом так і теорією. Ця думка явно виражена під час прийняття рішень. При цьому М.Олсон робить висновок, що чим більшою є група, тим менше вона реалізовуватиме спільні інтереси і тому вони є нестійкими.