ТАКТИЧНІ ПРИЙОМИ, ЩО ВИКОРИСТОВУЮТЬСЯ ПРИ ОПИТУВАННІ

1. Тактичні прийоми, що використовуються в кооперативних (безконфліктних) ситуаціях опитування:

1) Суміжність. Всяке запам'ятовування передбачає виникнення відповідних психічних явищ, що називається асоціація. 

Асоціація являє собою заснований на нервово-мозкових процесах зв'язок між окремими психічними актами (уявленнями, думками, почуттями). Завдяки цьому зв'язку один психічний акт слідує за іншим психічним актом, з ним пов'язаним, тобто суміжним. У пам’яті людини утворюються суміжні асоціацію між образами предметів і явищ у тому одночасному або послідовному порядку, в якому вони нею сприймалися.

Щоб допомогти особі, яку опитують пригадати образ того, що цікавить особу, яка проводить опитування, слід нагадати їй про предмет або явище, які перебували з предметом опитування в просторовому або часовому зв'язку. Так, наприклад, з метою допомогти особі, яку опитують, пригадати подробиці події, можна показати їй обстановку місця події. У пам'яті подібним чином можна відновити не тільки пов'язані між собою образи предметів і явищ, але і думки, дії, переживання.

2) Схожість. Цей прийом використовується для актуалізації у свідомості особи, яку опитують, таких, що мають значення для справи, але забутих уявлень, думок, почуттів шляхом пред'явлення йому таких, що не стосуються справи подразників (предметів, понять тощо). Особа, яка проводить опитування при цьому спирається на схожість — ізоморфізм (схожість за формою) нервових зв'язків, які викликаються пред'явленим подібних об'єктів. Наприклад, пред'явивши опитуваній особі фотографію людини, можна викликати в нього згадку не тільки про саму людину, але й про її дії.

3) Контрастність. Цей прийом заснований на використанні зв'язків в пам'яті опитуваної особи з контрастними, протилежними об’єктами. У своїй практичній діяльності людина зазвичай порівнює протилежні об'єкти (чорне - біле, велике - маленьке, здоров'я - хвороба, відсутність - присутність), і це призводить до утворення у неї контрастних нервових зв'язків у корі головного мозку. Завдяки утворенню подібної асоціації нагадування про одні предмети, або явища, опитуваний може пригадати інші предмети або явища з протилежними ознаками. Наприклад, твердження, що подія відбулася в темну пору доби, може допомогти опитуваному пригадати, що це відбувалося вдень, бо яскраво світило сонце.

4) Роз'єднання (дизасоціація). Всі описані вище тактичні прийоми так або інакше побудовані на використанні асоціативних зв'язків. В протилежність їм тактичний прийом «роз'єднання» (дизасоціація) заснований на виокремленні окремих ознак і властивостей певного об’єкта з виниклого асоціативного ряду, що утворився у опитуваної особи.

5) Перифраза. Опитувана особа відтворюючи інформацію, якою вона володіє, може користуватися категоріями або виразами підказаними іншими людьми. Для того, щоб перевірити достовірність повідомлюваних відомостей і правильність їх словесного оформлення, слід попрохати опитувану особу продублювати свої свідчення у вигляді перифрази, тобто іншими словами.

6) Наочність. Цей прийом застосовується тоді, коли опитувана особа може описати ті або інші властивості предмета або явища. Для цього можна запропонувати йому для наочності, наприклад, шкалу кольорів, зображення різних предметів тощо. Можна також попрохати його зобразити на папері те, що він не може описати словами.

2. Тактичні прийоми, що використовуються в конфліктних ситуаціях з несуворим суперництвом:

1) Бесіда. Сутність цього прийому полягає в проведенні роз’яснювальної бесіди, яка має на меті завоювати прихильність особи, яку опитують, закликати її до дачі правдивих свідчень, до перегляду своєї позиції тощо. В ході бесіди може бути отримана додаткова інформація по справі, з'ясовані позиція і настрій опитуваного. Бесіда іноді служить для з'ясування та перевірки даних, отриманих з інших джерел. Тематика бесіди може бути різноманітною.

2) Зняття напруги. Нерідко опитувана особа не відмовляється давати пояснення, але через нервове напруження не може нормально передати цю інформацію. Одним заважає зробити це хвилювання, другим – побоювання сказати зайве, третім - відчуття тривоги. У цьому випадку опитуваній особі слід допомогти зняти напругу, заспокоїтись, відволіктись і лише після цього можна починати опитування.

3) Налаштування. Цей прийом полягає у встановленні емоційного контакту з опитуваною особою. В основі «налаштування» лежить своєрідна асиміляція окремих рис особистості партнерів по спілкуванню. Кажучи мовою кібернетики, цей прийом передбачає подвійну адаптацію, тобто, з одного боку, особа, яка проводить опитування сама пристосовується до особи, яку вона опитує, а з іншого – пристосовує до умов опитування особу, яку безпосередньо опитує.

4) Використання позитивних якостей особи, яку опитують. Інтерес кожної людини до власної персони є універсальним, і тому, апелюючи до чесності особи, яку опитують, до її заслуг у минулому, авторитету в колективі, серед товаришів, службовому становищу, її можна схилити до відвертості і правдивості.

Якщо опитувана особа боїться помсти, то слід пробудити в неї почуття гідності, сміливості, гарантувати безпеку.

5) Створення «незаповненості». Цей прийом застосовується в тих випадках, є низка даних, які проливають світло на окремі епізоди або факти, що стосуються події, але повна її картина ще з’ясована.  Тому слід на підставі цих наявних даних, показати опитуваній особі «незаповнені місця», пропонуючи пояснити їх. Опитувана особа повинна дати свої пояснення про події та факти у відповідності з логікою і дійсністю.

6) Припинення брехні. Такий прийом застосовується тоді, коли нема потреби опитуваній особі «розгортати» свою брехню. У цьому випадку брехливі свідчення негайно відхиляються, брехня припиняється в «зародку» шляхом пред'явлення наявних доказів чи інших засобів впливу. Втративши надію на можливість дезінформувати та викритий фактами, опитуваний часто переходить від брехні до правди.

7) Вичікування. У свідомості опитуваної особи відбувається боротьба мотивів, одні з яких спонукають до дачі неправдивих свідчень, а інші — до правдивості. Боротьба протилежних мотивів не припиняється і може виникнути з новою силою під тактичним впливом в процесі опитування. Враховуючи такі коливання слід, повідомляючи певну інформацію опитуваному, «закладати» в його свідомості підстави, що забезпечують перемогу корисних мотивів, а потім зробити перерву, вичікуючи, поки він сам не відмовиться від мотивів, що спонукали його до дачі неправдивих свідчень.

3. Тактичні прийоми, що використовувані в конфліктних ситуаціях з суворим суперництвом:

1) Допущення легенди. Суть цього методу полягає в тому щоб опитувана особа, яка повідомляє неправдиві свідчення (легенду) мала б можливість повністю викласти її. При цьому слід уважно його слухати і робити вигляд, що повірили в брехню. Давши можливість опитуваному висловити все, що йому заманеться, і зафіксувавши це, потрібно жорстко зруйнувати легенду, викриваючи брехню. Захоплений зненацька і не підготовлений до конструювання нової брехні, опитуваний змушений буде перейти до відвертості.

2) Виклик. Такий прийом застосовується тоді, коли потенційний правопорушник не бажає вести логічні міркування з питання, який пропонує обговорити особа, що проводить опитування. Щоб опитуваний прийняв виклик і погодився на логічну «дуель», слід навмисно акцентує увагу на деяких слабо доведених місцях звинувачення або не безперечно встановлених фактах, які він в стані легко спростувати. Коли опитуваний таким шляхом втягується в розмірковування, то потрібно повідомити йому вже істотні для справи факти, тобто моменти звинувачення, які підкріплені доказами. Опитуваний, вважаючи, що може «розбити» і спростувати ці факти, так само як і попередні, намагається впоратися з новими логічними положеннями, але це для нього виявляється неможливим, і, зазвичай, у нього виникає фрустраційний стан. Не будучи здатним подолати стан розгубленості, підозрюваний повідомляє, про те що мало місце в дійсності.

Прийом «виклик» може застосовуватися і при опитуванні несумлінного свідка.

3. Раптовість. Цей прийом використовується наступним чином: в той час, коли опитуваний дає неправдиві свідчення, йому поза зв'язком з темою розмови раптово задається питання або пред'являється доказ, про наявність якого він не знав. Це руйнує заготовлену опитуваним систему помилкових відповідей і викликає стрес: він може зв'язати раптово пред'явлений матеріал з тим, що він до цього придумав, і тому не може швидко підготувати чергову неправдиву відповідь.

4. Послідовність. За своєю сутністю цей прийом протилежний попередньому і застосовується тоді, коли потрібно домогтися поступового наростання психічної напруги у особи, яку опитують. Для цього послідовно і систематично в наростаючому порядку йому пред’являються докази його провини, з детальним роз’ясненням значення кожного з них в плані відповідальності.

5. Відволікання уваги. Цей прийом, який іноді називається «зашифрованим допитом», застосовується при опитуванні особи, про яку заздалегідь відомо, що розказувати правду вона не буде. У цьому випадку, щоб приспати «пильність» такої особи, не слід акцентувати увагу на тому головному питанні, на яке потрібно отримати відповідь, а потрібно ніби «розчинити» його в числі інших питань, що не мають в даному випадку істотного значення. У такій обстановці опитуваний стає менш обережний у викладенні обставин, що належать до головного питання, і всупереч своїм бажанням дає за нього правильні і докладні свідчення.

6. Форсований темп. Нерідко опитуваний у ході опитування, зволікає, намагається обдумати те, що він говорить і підготувати свої відповіді таким чином, щоб вони відповідали вже відомим обставинами, не суперечили раніше сказаному і не розходилися б з відповідями на нові питання. У таких випадках доцільний високий темп опитування. Збудження, напруженість змушують опитуваного відступати від заздалегідь продуманих відповідей і виключають можливість пауз для обмірковування нової неправдивої інформації. Відповідаючи у форсованому темпі, опитуваний вимушений розповісти правду.

7. Уповільнений темп. Іноді свідок сам обирає високу швидкість розмови, щоб спробувати «проскочити» окремі деталі події, з приводу яких він не бажає давати пояснень. У цьому випадку не треба приймати нав’язаний високий темп бесіди, а навпаки слід уповільнити її темп, знову і знову пропонуючи доповнити, роз'яснити, уточнити питання.

8. Інерція. Це своєрідний прийом, сутність якого зводиться до того, що особа яка проводить опитування, непомітно переводить розмову на «вільні теми».

Свідок, захоплений розповіддю про стороннє (нейтральне), при вмілому зміні напрямку розмови «за інерцією» проговорюється про те, що збирався приховати.

Такий перехід в одних випадках здійснюється плавно і непомітно, в інших — різко. Іноді такі переходи треба робити неодноразово.

9. Використання «слабких місць» особистості. Під «слабким місцем» особистості слід розуміти такі особливості психіки допитуваного, використовуючи які можна домогтися правильних, правдивих показань. «Слабким місцем» особи може бути схильність до меланхолійним переживань, запальність, скептицизм, пихатість тощо. Так, в запальності і гніві опитуваний часом може розповісти про те, чого не повідомив би в звичайному стані.

10. Створення напруги. Подібний стан створюється шляхом нагнітання емоційної обстановки, нагадування про огидність вчинку, роз’яснення негідності поведінки тощо.

11. Створення певного уявлення про поінформованість особи, яка проводить опитування. Цей прийом полягає в тому, що особа, яка проводить опитування, в ході його проведення, навмисно повідомляє опитуваному окремі факти або відомості. Здивувавшись знанням таких подробиць  опитуваний може прийти до висновку, про те, що вже все відомо, і починає давати правдиві показання.

12. Повторність. Тактичний прийом відомий, як «повторний допит», передбачає повторне опитування особи через певний час. Справа в тому, що свідок давши одного разу неправдиві показання, намагається дотримуватись їх і на повторному опитуванні. Проте він неминуче забуває якісь подробиці первинних неправдивих показань, виявляється не в змозі повторити їх на другому опитуванні з такою ж точністю.

Наведені тактичні прийоми для зручності використання та  у відповідності з цільовим призначенням можуть бути класифіковані наступним чином:

1. Адаптивні прийоми: «роз'єднання» («дизасоціація»), «бесіда», «налаштування», «вичікування», «уповільнений темп», «припинення брехні», «створення незаповненості».

2. Інформаційні прийоми: «суміжність», «схожість», «контраст», «роз'єднання» («дизасоціація»), «перифраза», «наочність», «форсований темп», «раптовість», «інерція», «повторність», «відволікання уваги», «створення певного уявлення про обізнаність», «виклик», «створення незаповненості».

3. Прийоми, спрямовані на емоційний вплив: «бесіда», «налаштування», «зняття напруги», «створення напруги», «раптовість», «послідовність», «використання позитивних властивостей особистості», «використання "слабких місць" особистості», «вичікування».

4. Прийоми, спрямовані на створення певного уявлення: «бесіда», «припинення брехні», «відволікання уваги», «послідовність», «вичікування», «створення певного уявлення про обізнаність».

5. Прийоми визначення істинності або хибності показань: «форсований темп», «уповільнений темп», «повторність»