Стейкхолдери (від англ. Stakeholder) буквально: власник частки (одержувач відсотка); у вузькому сенсі слова: те ж, що і shareholder (акціонер, учасник), тобто особа, яка має частку в статутному (складеному) капіталі підприємства; в широкому сенсі: одна з фізичних або юридичних осіб, зацікавлених у фінансових та інших результати діяльності підприємства.

GRI (Global Reporting Initiative) дає наступне визначення стейкхолдерам – організації чи особи, на яких згідно з розумними очікуваннями суттєво впливають діяльність, продукція та/або послуги організації, і ті, чиї дії згідно з розумними очікуваннями можуть впливати на здатність організації успішно реалізовувати свої стратегії та досягати цілей, що поставлені.

Стейкхолдерів поділяють на внутрішніх (керівництво, працівники, власники, спонсори) та зовнішніх (державні регулятивні, законодавчі органи, правові, судові та політичні установи, а також конкуренти, місцеве населення, ЗМІ). Крім того, є групи, що знаходяться між внутрішніми та зовнішніми сторонами, до яких перш за все слід віднести клієнтів і постачальників.

Також їх поділяють на первинних і вторинних.

Первинні – ті які мають прямий вплив на бізнес (власники, бізнес-партнери, співробітники).

Вторинні – це ті, які опосередковано впливають на бізнес (влада, конкуренти інвестори, ЗМІ).

У 1989 р. Луфман і Ньюбоулд розділили стейкхолдерів на чотири категорії:

1) групи впливу, які фінансують фірму (власники);

2) менеджери, які управляють фірмою;

3) економічні партнери (постачальники, покупці);

 4) службовці, працівники підприємства.

Кожна із цих груп має різні інтереси та владні можливості, які будуть впливати на рівень поставлених задач. А інтерес стейкхолдерів визначається їх бажанням впливати на підприємство. Звідси випливає така схема стейкхолдерів:

Вплив стейкхолдера = влада х інтерес

Існує так звана теорія зацікавлених сторін основним предметом дослідження якої є взаємодія різних стейкхолдерів, що переслідують свої інтереси, які пов'язані з діяльністю деякого підприємства.

Ключові положення цієї теорії:

1) підприємство має відношення з великою кількістю стейкхолдерів, що складають його оточення, які впливають або на яких можуть вплинути рішення підприємства, що приймаються керівництвом;

2) теорія займається природою цих відносин: процесами і результатами, які їх супроводжують;

3) інтереси всіх стейкхолдерів потенційно мають право бути взяті до уваги і при можливості – задоволені.

Аналіз стейкхолдерів спрямований на виявлення таких їх характеристик, як:

- інтереси окремих груп та їх відносна влада, вплив на підприємство та значущість кожної групи для його майбутнього;

- вплив стейкхолдерів на ресурси підприємства, на його стратегічні активи;

- партнерства та коаліції, в які вступають стейкхолдери та можливі наслідки такої їх взаємодії для підприємства.

Результатом подібного дослідження має стати своєрідна сегментація стейкхолдерів по групах, що створюють для підприємства нові можливості, або загрози.

Детальний аналіз всіх стейкхолдерів підприємства та їхніх інтересів, визначення найвпливовіших та найважливіших серед них, встановлення пріоритетів щодо різних груп стейкхолдерів дозволить сформулювати ефективний план стратегічного управління підприємством, встановити вірний напрямок розвитку суб’єкта господарювання, який дозволить досягти максимально можливого рівня задоволення інтересів всіх стейкхолдерів підприємства.

У 2005 році Інститут соціальної та етичної звітності (Лондон) розробив Стандарт АА 1000 SES (Stakeholder Engagement Standard) – стандарт взаємодії з зацікавленими сторонами. Згідно з цим Стандартом в основі будь-якої взаємодії з стейкхолдерамии повинні бути три принципи:

Суттєвість – виявлення суттєвих цілей організації та суттєвих її зацікавлених сторін.

Повнота – розуміння поглядів, потреб заінтересованих сторін та очікувань результатів діяльності організації щодо важливих для них питань.

Реагування – послідовне реагування організації на суттєві питання, що стоять перед заінтересованими сторонами та самою організацією.

Потрібно визначити «Чого хочуть зацікавлені сторони?», тобто визначити їх інтереси. Наприклад, власники – зацікавлені в стабільному розвитку підприємства, прибутковій діяльності, покращенні технічних та економічних показників роботи, позитивному іміджі тощо. Співробітники зацікавлені в стабільних доходах підприємства, розвитку соціальних програм для працівників, покращенні умов праці, безпеки та здоров’я, в особистому розвитку тощо. А організації-партнери зацікавлені у взаємовигідній співпраці, виконанні зобов’язань та позитивному іміджі підприємства тощо. А інтереси, як правило, пов’язані з ресурсами, які вони постачають підприємству і ресурсами, котрі вони отримують від нього (під ресурсами розуміється все, що може мати хоч якусь цінність для зацікавлених сторін). І на завершальному етапі потрібно визначити «Як зацікавлені сторони добиваються реалізації своїх інтересів?».

Вивчаються також стратегії поведінки, метою яких є задоволення інтересів стейкхолдерів. При цьому стратегії можуть бути нападаючі (стратегія впливу), так і захисні (стратегія відповіді).