ШАХРАЙСТВО

Шахрайство – заволодіння чужим майном або придбання права на майно шляхом обману чи зловживання довірою.

Особливістю предмета шахрайства є те, що ним може бути як чуже майно, так і право на таке майно. Право на майно може бути закріплене у різних документах.

Об’єктивна сторона шахрайства полягає у заволодінні майном або придбанні права на майно шляхом обману або зловживання довірою.

Обман полягає в повідомленню потерпілому неправдивих відомостей або приховування певних відомостей з метою введення його в оману. Таким чином обман може мати активний (повідомлення неправдивих відомостей про певні факти, обставини, події тощо) або пасивний (умисне замовчування юридично значимої інформації) характер.  Змістом обману, як способу шахрайства, можуть бути різноманітні обставини, стосовно яких шахрай вводить в оману. Зокрема це може стосуватися характеристики певних предметів, зокрема їх кількості, тотожності, дійсності (обман у предметі), особистості винного або інших осіб (обман у особі), певних дій, подій, юридичних фактів, дій окремих осіб тощо. За своєю формою обман може бути усним, письмовим, виражатися в певних діях (підміна предмета, його фальсифікація тощо).

Якщо особа заволодіває чужим майном, свідомо скориставшись чужою помилкою якої вона не сприяла, вчинене не може визнаватися шахрайством.

 Зловживання довірою полягає у недобросовісному використанні довіри з боку ошуканої особи: для заволодіння чужим майном чи правом на нього шахрай використовує особливі довірчі стосунки, які склалися між ним та власником чи володільцем майна. Такі стосунки можуть виникати внаслідок особистого знайомства, родинних або дружніх зв'язків, рекомендацій інших осіб, зовнішньої обстановки, цивільно-правових або трудових відносин, соціального статусу винного чи інших осіб тощо.

Обман чи зловживання довірою при шахрайстві застосовуються шахраєм з метою викликати у ошуканої особи впевненість про вигідність або обов’язковість передачі йому майна чи права на нього.

Під незаконними операціями з використанням електронно-обчислювальної техніки як кваліфікуючою ознакою шахрайства слід розуміти такі спрямовані на заволодіння чужим майном або придбання права на майно операції, в основі яких лежать обман чи зловживання довірою. Обман при вчиненні незаконних операцій з використанням електронно-обчислювальної техніки може виразитись у застосуванні програмних засобів, які дають змогу винному будь-яким чином (шляхом відшукання випадкових цифр, паролів тощо) здійснити несанкціонований доступ до інформації, яка зберігається чи обробляється в автоматизованих системах, щоб ввести в оману автоматизовану систему і видати себе за того, хто має право в ній працювати і здійснювати відповідні операції (за "свого").  Зловживання довірою при незаконних операціях з використанням електронно-обчислювальної техніки має місце тоді, коли винна особа в результаті довірчих відносин (у зв'язку з виконанням службових обов'язків, дружніми стосунками з потерпілим тощо) має вільний доступ до здійснення відповідних операції і недобросовісно використовує ці відносини для неправомірного заволодіння чужим майном чи правом на нього.

До найбільш поширених злочинів, які мають спільні із шахрайством ознаки можна віднести:

- крадіжку (ст. 185 КК України);

-  привласнення, розтрату майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем (ст. 191 КК України);

- заподіяння майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою (ст. 192 КК України).

- вимагання (ст. 189 КК України)

Шахрайство відрізняється від крадіжки безпосереднім об’єктом. Також різниця полягає у об’єктивній стороні, зокрема, за характером і змістом передачі майна.  Досить часто злочинці для скоєння крадіжки використовують обман чи зловживання довірою, для того, щоб спростити собі доступ до майна та таємно ним заволодіти. Основна різниця полягає в тому, що при крадіжці обман чи зловживання довірою є лише допоміжним етапом для заволодіння майном, на відміну від шахрайства при якому ці два способи є ключовими. Крім того важливий факт так званої «добровільності», оскільки при шахрайстві особа фактично добровільно передає майно злочинцю, а при крадіжці майно отримується без волі особи. При шахрайстві злочинець діє безпосередньо на потерпілого, на його свідомість, а при крадіжці – виключно на майно особи. Також шахрайство відрізняється від крадіжки тим, що при шахрайстві при передачі майна винному передаються також і певні повноваження власника або хоча б їх частина, що виключено при крадіжці.

Відмінність шахрайства від привласнення, розтрати майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем полягає в тому, що при шахрайстві майно передається злочинцю неофіційно, на основі особистої довіри, без надання будь-яких повноважень стосовно даного майна. Також різними є суб’єкти даних злочинів, оскільки при шахрайстві суб’єкт – загальний, а при привласненні, розтраті майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем – спеціальний.

Відмежування шахрайства від заподіяння майнової шкоди шляхом обману або зловживанням довірою полягає в тому, що при шахрайстві злочинець вилучає майно з власності потерпілого, а при заподіянні майнової шкоди шляхом обману або зловживанням довірою потерпілий недоотримає в результаті злочинного діяння певне майно. Таким чином в результаті шахрайства потерпілий несе реальні збитки, а при заподіянні майнової шкоди шляхом обману або зловживанням довірою потерпілий – шкоду у вигляді упущеної вигоди.

Спільним між шахрайством і вимаганням є те, що в обох випадках злочинець отримує майно за допомогою дій самого потерпілого. Крім того ускладнюють ситуацію ті випадки, коли обман використовується для того, щоб погрозою насильства над потерпілим, розголошенням про нього відомостей, що порочать честь і гідність, погрозою знищення майна примусити потерпілого віддати майно. Основний метод розмежування – це, по-перше, добровільність передачі, яка наявна виключно при обмані, так само як і насильство чи його погроза, які при шахрайстві також відсутні. Проте складнішими є випадки при яких злочинець виступає посередником між потерпілим та особою, яка начебто йому погрожує. Злочинець в такій ситуації погоджується начебто посприяти тому, що погроза не була здійснена, а особа в такому випадку фактично добровільно передає майно злочинцю, тому в такому випадку матиме місце шахрайство.