Протидія розслідуванню – навмисна діяльність з метою перешкоджання встановленню істини з застосуванням різних форм та способів приховування.

Протидія розслідуванню передбачає ту чи іншу форму спілкування суб’єкта протидії з особою, яка проводить розслідування. У структурі спілкування розрізняють три компоненти: перцептивний, комунікативний та інтерактивний.

Зміст перцептивного компонента складають процеси сприйняття і розуміння один одного учасниками спілкування.

Комунікативний компонент складається з обміну інформацією учасників спілкування.

Інтерактивний компонент характеризує взаємодію учасників спілкування.

В аспекті перцепції суб’єкт протидії, розуміючи цілі та спрямованість дій особи, яка проводить розслідування, прагне вплинути на них у бажаний для себе бік. З комунікативної точки зору, протидія розслідуванню полягає, з одного боку, в прагненні суб’єкта одержати інформацію про задуми та дії особи, яка проводить розслідування, а з іншого боку – в передачі їй недостовірної інформації чи приховування її. Інтерактивний компонент у даному випадку виражається в конфліктній взаємодії, в суперечності, несумісності цілей сторін, що взаємодіють.

Під внутрішньою протидією мають на увазі протидію, яку здійснюють ті чи інші особи, причетні до розслідування в будь-якій формі – підозрювані, свідки, випадкові особи. Для них характерним є володіння певною інформацією про подію і прагнення сховати, змінити або знищити цю інформацію та її носії. Суб’єкти внутрішньої протидії реалізують свої задуми переважно шляхом приховування інформації.

Зовнішня протидія – це протидіюча діяльність осіб, які взагалі не пов’язані з розслідуваною подією та особою, що здійснює розслідування. Суб’єкти зовнішньої протидії зазвичай вчиняють протидію розслідуванню шляхом тиску на осіб, які проводять розслідування.

Спрямованість зовнішньої протидії розслідуванню може бути різною. Вона залежить від суб’єктів, їхніх можливостей і цілей протидії. Не останню роль відіграє й мотив протидії, а також інформованість суб’єкта про обставини справи.

Здійснювана протидія може бути спрямована:

1) на процес розслідування, вирішення його завдань, умови його провадження;

2) на особу, яка здійснює розслідування;

3) на носіїв доказової інформації – свідків, а також не пов’язаних з ними осіб – друзів, товаришів по роботі, родичів.

Суб’єктів зовнішньої протидії можна розділити на дві групи:

1) ті, що переслідують власні та інші цілі й усвідомлюють протиправність своїх дій;

2) ті що діють під впливом добросовісного хибного уявлення про обставини події, особу винного, дії особи, яка проводить розслідування й не мають власних цілей.

Протидія розслідуванню з боку суб’єктів групи (1) може виражатися таким чином:

1) приховування події, що сталася на підприємстві, з метою збереження престижу, репутації підприємства. Це саме стосується й приховування обставин, що сприяли здійсненню правопорушень;

2) приховування події з корисливих мотивів;

3) приховування правопорушення через помилкове розуміння професійних інтересів (загроза кар’єрі, просуванню по службі);

4) приховування правопорушень з особистих мотивів – на прохання зацікавлених у цьому осіб, при загрозі репутації, положенню в суспільстві, діловим зв’язкам. 

Протидія розслідуванню з боку суб’єктів групи (1) може бути спрямована й безпосередньо на особу, яка здійснює розслідування, та виражається у формі:

1) спонукання особи, яка проводить розслідування до незаконних дій або дій, що не пов’язані з інтересами розслідування;

2) неправомірного насильства щодо особи, яка проводить розслідування – загрози життю, здоров’ю його та членів його родини або інших близьких йому людей;

3) тощо.

Суб’єкти групи (2), які не мають власних і протизаконних інтересів, протидіють розслідуванню, добросовісно помиляючись щодо особистості винного або його дій та їхньої правової оцінки, під впливом неправдивої або перекрученої інформації про дії особи, яка проводить розслідування, мотиви та вчинки свідків і потерпілих. Ними можуть керувати почуття гуманності, жалості й співчуття винному.