Залучення окремих працівників в якості інформаторів є неминучою частиною кадрової роботи, адже процес реалізації цілей підприємства вимагає побудови та використання не тільки формальної але й неформальної структури колективу. Зі зростанням організації різко знижується прозорість підрозділів для власника бізнесу, йому стає все більш складніше безпосередньо контролювати всі процеси, що відбуваються в них. Отриманої по офіційним каналам інформації  (від найманих менеджерів) в цьому випадку власнику стає недостатньо. В силу цього в нього виникає потреба в отриманні додаткової інформації з підрозділів по неформальним каналам. Саме тому виникає потреба у залученні окремих працівників, які як правило знаходяться від власників бізнесу в залежності або

мають певну схильність до такого роду діяльності (для збору інформації про загальні настрої в колективі, про скоєння окремими робітниками фінансових злочинів та порушень правил тощо).

Такі інформатори можуть бути як  укорінені (рос. внедрены) у відповідний підрозділ, так і завербовані з його членів.

Сама по собі вербувальна вразливість (можливість вербовки об’єкта) тієї або іншої людини не може бути основним критерієм залучення його до співробітництва. В більшості випадків залучення до співробітництва обумовлюється реальною можливістю отримання людиною потрібної інформації (оперативними можливостями об’єкта) і, крім того, мірою надійності його як можливого партнера в силу його морально-етичних якостей.

За ступенем довіри можна виділити дві категорії інформаторів:

Довірені помічники – особи, які за дорученням негласно збирають потрібну власнику бізнесу інформацію та виконують інші завдання по забезпеченню безпеки його бізнесу.

Довірені контакти - особи, що дають лише первинну (сигнальну інформацію): хтось десь щось почув, помітив та повідомив про це.

Залучення довірених помічників до співпраці відбувається двома шляхами:

1) за рахунок людей, які пропонують свої послуги за власною ініціативою;

2) за рахунок тих, кого залучають до співпраці.

Якщо в першому випадку залишається тільки обговорити умови співробітництва, поставити завдання по збору інформації та відпрацювати питання зв’язку, то в другому треба не тільки знайти вивчити та перевірити людину, яка має потрібну інформацію, але й переконати її в необхідності співпраці, в деяких випадках – всупереч її волі та бажанню.

Процес залучення до співпраці довірених помічників  включає в себе десять етапів:
1) Виявлення кандидата.
2) Оцінка його здібностей і мотивації.
3) Первинний контакт.
4) Період встановлення довіри. Створення прихильності до себе.
5) Залучення до співпраці.
6) Закріплення контакту.
7) Перевірка довіреного помічника.
8) Навчання довіреного помічника.
9) Керівництво діяльністю довіреного помічника.
10) Завершення роботи (у разі, якщо з якихось причин довірений помічник виявиться непридатний для подальшої роботи).