Авторами концепції мережево-центричної  війни вважаються віце-адмірал ВМС США Артур Себровски і Джон Гарстка. Опублікована ними в журналі «Proceedings» в січні 1998 року стаття «Мережево-центрична війна: її походження і майбутнє» стала своєрідним маніфестом нової концепції . Вони зокрема зазначають, що: «Нинішня епоха глобалізації, інформаційних технологій і революції в менеджменті ознаменувалася серйозними змінами у світі і суспільстві, у бізнесі і військовій справі. Той, хто усвідомлює це, хто не закриває очі на зміни, що відбуваються у світі, а прагне активно узяти їх на озброєння - перемагає. Перемагає у бізнесі, перемагає і у війні». А. Себровски і Дж. Гарстка повторюють тезу американських футурологів Алвина і Хэйди Тоффлер про те, що «війну ведуть так само, як створюють багатства». Мережево-центрична війна дозволяє перейти до більш швидкоплинної та ефективної форми, для якої характерні дві основні характеристики: швидкість управління та принцип синхронізації.

Під самосинхронізацією розуміється здатність структури самоорганізовуватися знизу, а не змінюватися у відповідності зі вказівками зверху. Використання системи самосинхронізації дозволяє досягнути переваги над противником у швидкості та раптовості дій. Військові дії перетворюються з низки послідовних боїв та операцій з відповідними проміжками (паузами) між ними в форму безперервних високошвидкісних дій (операцій, акцій) з певними цілями.

Співробітники корпорації РЕНД Джон Аркуілл та Девід Ронфельдт висунули концепцію «бойової зграї». На думку Аркуілла та Ронфельдта, на протязі сторіч озброєна боротьба приймала чотири важливі форми: рукопашний бій, масування, маневреність та дію зграєю.

Рукопашний бій мав форму хаотичного зіткнення на близькій відстані, при цьому кожен воїн бився по своєму розумінню. Масування з’явилося тоді, коли успіх військового зіткнення став забезпечуватися скоординованим застосуванням сил та засобів (фаланга, каре, колона). Маневрування виникло з розвитком стрілецької зброї коли на зміну зімкнутим рядам прийшов розсипний стрій, а боротьба на полі бою перетворилася на пошук слабких місць противника та ударів саме по ним. 

Під дією зграєю, по термінології Аркуілла та Ронфельдта, розуміється «систематичне використання сили та/або вогню різноманітними, але тісно пов’язаними між собою підрозділами, які діють проти противника одночасно». Головними ознаками дій зграєю є: централізована (єдина) стратегія, але децентралізована (нешаблонна, різноманітна) тактика дій; автономні або напівавтономні підрозділи; дії всіх підрозділів проти єдиної цілі; «аморфні», але скоординовані дії (атака) з усіх напрямків; відсутність поняття «фронт»; довершена система управління, інформаційного та комп’ютерного забезпечення; дії як на відстані, так і у безпосередньому контакті з противником; тощо.

Дія зграєю не є абсолютно новою формою ведення боротьби, адже таку тактику використовували ще кочові племена.