Доведення (доказ) – форма мислення, що обґрунтовує правильність суджень, істинність яких не є очевидною шляхом перетворення їх на судження безпосередньо очевидні. Іншими словами, доказ – форма мислення, за допомогою якої розкривається істинність одних суджень і хибність інших.

Структура доведення включає три складові:

1. Теза – судження, істинність якого має бути доведена.

Різновидом тези є гіпотеза (від грецького hypothesis – обґрунтування, припущення, здогад) – не істинне або хибне судження, а більш-менш імовірне припущення, яке може стати предметом доказу.

Різновидом гіпотези в юридичній практиці є версія (від латинського versio – видозміна, поворот) – здогад або припущення про наявність або відсутність подій, фактів, характер і природу вчинків тощо.

ПРАВИЛА ТЕЗИ:

1) Теза - центральний пункт доказу і вимоги пред’являються насамперед до неї.
Теза може бути доведена лише тоді, коли вона істинна. В доведенні істинність тези не народжується, а лише встановлюється, виявляється. Іншими словами, невірно буде брати хибну тезу, хибність якої відома і намагатися її довести (це називається софістика).

2) Теза має бути чітко визначена - суб’єкти, предикати, модальність, квантори тези як судження мають бути чіткими і недвозначними.

3) Теза має залишатися однією протягом всього доведення.

2. Аргументи – базові параметри доведення, судження, за допомогою яких доводиться теза. Це положення, з яких виводиться істинність або хибність тези. Роль аргументів в доведенні надзвичайно велика. У повсякденній практиці їх, власне, і називають доказами. В юридичній теорії використовують термін «юридична основа». Розрізняють такі види аргументів: достовірні факти (найчастіше), визначення, аксіоми і постулати.

Під фактами розуміються обставини, які слугують основою виникнення або припинення конкретних правових стосунків.

Визначення розкривають загальнородові та видові якості предмета доведення.

ПРАВИЛА АРГУМЕНТІВ:

1) Аргументи мають бути істинними. Це правило безпосередньо пов’язане з правилом № 1.

2) Істинність аргументів має бути (за потреби) обґрунтована незалежно від істинності тези. Це значить, що у аргументів мають бути власні докази.

3) Аргументи не повинні бути протилежними один одному – одночасне ствердження або спростування є неможливим за законами логіки.

4) Кожен з аргументів має бути необхідним, а їх сукупність достатньою для обґрунтування тези. Іншими словами, у доведенні не повинно бути нічого зайвого і нічого випущеного.

Наявність тези і аргументів ще не означає, що доведення є наявним. Наприклад, якщо ми маємо купу автомобільних деталей, то це не означає, що вони є вже готовим автомобілем. Для того, щоб доведення було завершеним, необхідно встановити логічний зв’язок тез і аргументів, чим і є, власне, аргументація. Тобто потрібний несуперечливий ланцюг між тезою, системою аргументів і висновком умовиводу.

Виділяють такі види доказів:
1) прямий доказ – істинність тези доводиться безпосередньо з істинності аргументів;

2) непрямий доказ - істинність тези виводиться з деяких інших суджень. Він відрізняється тим, що доводи в ньому обґрунтовують істинність тези опосередковано через обґрунтування хибності іншої, протилежної тези.

Непряме доведення має два різновиди: апогогічне доведення (від протилежного) і доведення методом поділу.

Апогогічне полягає в тому, що спочатку приймається доведення тези, яка протирічить вихідній. Далі ця теза доводиться до абсурду, або до протиріччя з певними істинами – потім з хибності такої тези випливає істинність вихідної.

Непряме доведення методом поділу полягає в тому, що з кількох можливих тез методом виключення доводиться одна. Наприклад, відомо, що даний кримінальний злочин здійснив ім’ярек Іванов(і ніхто інший). Тому задача полягає в тому, щоб поступово відсікати хибні тези для встановлення однієї особи, винної у даному злочинові.