Докази — будь-які фактичні дані, отримані у процесуально передбаченому порядку, на підставі яких встановлюється наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення.
Вимоги до доказів:
1. Якісні вимоги до доказів:
- Належність (докази мають значення для справи, що розглядається);
- Допустимість (при зборі доказів дотримані всі процесуальні норми)
2. Кількісні вимоги до доказів:
- Достатність (докази або їх сукупність дозволяють зробити достовірний висновок про існування факту, на підтвердження якого вони засоби доказування, дозволені законодавством);
- Вірогідність (достовірність відомостей про факти і джерела їх отримання);
- Повнота (докази забезпечують умови для всебічного вивчення всіх обставин справи в підтвердження якої вони зібрані. Недостатні докази не можуть бути покладені в основу рішення до тих пір, поки цей їхній недолік не буде усунений шляхом збирання додаткових доказів).
Розрізняють такі види доказів: первинні та похідні; обвинувальні й виправдувальні; прямі й непрямі; особисті, письмові та речові.
Первинні докази — факти, які встановлюються з першоджерела, наприклад, з показань свідка-очевидця, тексту документа-оригінала, під час огляду місця події тощо.
Похідні докази — факти, які встановлюються шляхом відтворення, копіювання, моделювання первинних доказів, наприклад, з показань свідка, що переказує розмову зі свідком-очевидцем, ксерокопії документа-оригінала тощо.
Обвинувальні докази вказують на те, що протиправне діяння було вчинено саме цією особою, а також на наявність обставин, що обтяжують відповідальність.
Виправдувальні докази свідчать про те, що немає самої події протиправного діяння, що певна особа до нього не причетна, або пом'якшують відповідальність особи.
Прямі докази безпосередньо вказують на обставини, що підлягають доказуванню, або ж на їх відсутність.
Непрямі докази містять дані про факти, що передували, супроводжували чи слідували подіям, які встановлюються, і за сукупністю яких можна зробити висновок про те, чи мала місце певна подія.
Особисті докази — відомості про факти, які в процесі доказування встановлюються від людей.
Письмові докази — документи (у тому числі електронні документи), акти, листи, телеграми, будь-які інші письмові записи, що містять в собі відомості про обставини, які мають значення.
Речові докази — предмети матеріального світу, що містять інформацію про обставини, які мають значення.
Для того, щоб фактичні дані отримали процесуальний статус доказів, ті повинні відповідати певним умовам, а саме бути: належними; допустимими; достовірними; достатніми (для сукупності зібраних доказів).
Належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню, та інших обставин, які мають значення, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.
Доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у процесуально встановленому порядку. Недопустимими доказами є такі, що отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини (внаслідок катування, жорстокого, нелюдського або такого, що принижує гідність особи, поводження або погрози застосування такого поводження; порушення права особи на захист; отримання показань від особи, яка не була повідомлена про своє право не давати показання; порушення права на перехресний допит; тощо).
Достовірність доказів — це відповідність дійсності фактичних даних, які отримані з законних джерел, в результаті ретельної перевірки доказів та їх джерел. Достовірність є відповідністю інформації, отримуваної із доказу, дійсності.
Достатність доказів визначається як наявність у справі такої сукупності зібраних доказів, яка викликає у суб'єкта доказування внутрішню переконаність у достовірному з'ясуванні наявності або відсутності обставин предмету доказування, необхідних для встановлення об'єктивної істини та прийняття правильного рішення.