Аудит – це діяльність з перевірки та контролю, аналізу та оцінки фінансового стану підприємства.

Аудиторські перевірки в залежності від етапу господарської діяльності можуть бути:

1. Попередніми – проводяться до початку проведення господарських операцій, і спрямовані на попередження незаконних та економічно недоцільних господарських операцій. Попередній контроль необхідний при укладенні господарських договорів, визначенні напрямів використання ресурсів, для розробки схем, проектів, бізнес-планів тощо.

2. Поточними – проводяться безпосередньо в період здійснення господарських операцій і необхідні для своєчасного виявлення порушень законодавства, спотворення бухгалтерських даних, розрахунків і оперативного реагування на ці дії.

3. Подальшими – здійснюються після проведення господарських операцій з метою загальної оцінки достовірності звітних даних, виявлення недоліків і порушень, розробки заходів щодо їх усунення.

Аудиторський контроль може бути документальний, фактичний і змішаний.

Документальний контроль заснований на перевірці різних документів – первинних і зведених бухгалтерських документів, планів та звітів підрозділів і служб, договорів тощо.

Фактичний контроль проводиться з метою встановлення фактичної наявності грошових коштів і цінних паперів в касі, товарно-матеріальних цінностей на складах, достовірності дебіторських і кредиторських заборгованостей підприємства.

Змішаний контроль передбачає одночасну документальну і фактичну перевірку.

У практиці аудиторських перевірок можуть використовуватися різні методи і прийоми їх проведення:

- інвентаризація;

- лабораторний аналіз;

- експертна оцінка;

- очне опитування;

- читання документів;

- рахункова перевірка;

- зіставлення (звірка) документів;

- письмовий запит;

- економічний аналіз.

Предметами аудиторської перевірки мають бути перш за все:

1) достовірність відображення фінансово-господарських операцій в бухгалтерському обліку;

2) касові і банківські операції;

3) розрахункові і кредитні операції;

4) розрахунки з бюджетом, позабюджетними фондами та фондами соціального страхування та забезпечення;

5) основні фонди, нематеріальні активи та довгострокові фінансові вкладення;

6) матеріальні цінності;

7) витрати на виробництво і реалізацію продукції;

8) фонди і резерви;

9) фінансові результати діяльності підприємства (прибуток, збитки).

            Під час проведення аудиту виявляється лише близько 2%  розкрадань.

Чому так мало? Щоб це зрозуміти нам доведеться трохи заглибитися в сутність аудиторської професії.

Для початку будемо мати на увазі, що якщо розкрадання вчиняються топ-менеджментом підприємства, то від моменту їх вчинення до моменту їх виявлення проходить в середньому 24 місяці. Можливості топ-менеджерів для вчинення розкрадань в рамках компанії практично безмежні, адже вони можуть впливати на прийняття потрібних їм рішень. Більше того, мало знайдеться співробітників, які наважаться поставити під сумнів рішення керівництва.

А метою аудиту фінансової звітності є висловлення аудитором думки про те, чи підготовлена фінансова звітність у всіх суттєвих аспектах відповідно до встановлених принципами фінансової звітності. У зовнішніх аудиторів не стоїть завдання спеціально виявити розкрадання в компанії.

При цьому у відповідному стандарті проведення аудиту фінансової звітності є певні обмеження.

Одне з таких обмежень – суттєвість. Як часто доводиться чути від аудиторів: «Це несуттєво!», коли їх розрахунки розходяться з вашими даними. А відомий експерт в області поведінкової економіки Ден Аріелі в результаті серії проведених експериментів приходить до висновку про те, що найбільший збиток компаніям наносять співробітники, які крадуть по трохи. Так, щоб вони як і раніше могли думати про себе, як про хороших людей. Проте дрібне розкрадання, як правило, нікого не хвилює. І невелика розбіжність в даних обліку теж.

Інше обмеження – проведення вибіркової, а не суцільної перевірки. Вибіркова перевірка проводиться на однорідному масиві даних. При цьому передбачається, що відхилення, виявлені при тестуванні частини масиву, можна буде екстраполювати на решту не протестованої частини цього масиву, оскільки дані для перевірки вибираються випадковим чином. Але проблема з вибірковими процедурами полягає в тому, що вони не дозволяють виявити розкрадання, оскільки для його виявлення важливо помітити закономірності, які стають видимі, тільки якщо аналізувати весь масив даних. Наприклад, якщо співробітник потроху відшкодовує витрати, які він реально не поніс, то в результаті вибіркового тестування цей факт може залишитися непоміченим. Однак суцільна перевірка всіх витрат, що відшкодовуються через авансові звіти, дозволить побачити певні закономірності у витратах деяких співробітників, які можуть виявитися спробою  шахрайства.

Крім того, саме по собі процедурне мислення аудитора може виявитися серйозною перешкодою для виявлення фактів розкрадань, які не завжди вкладаються в рамки, встановлені процедурами. Крадуть найчастіше співробітники, які пропрацювали в компанії не один рік і досконало знають всі внутрішні процеси. Такі люди знають всі недосконалості процесів на підприємстві, а також те, як ними можна безкарно скористатися. Здійснюючи розкрадання, вони виходять за межі встановлених правил. А це означає, що сліпо йдучи процесу, як це роблять аудитори, розкрадання можна і не розгледіти. Іншими словами, такий підхід не дозволяє побачити за деревами ліс.

Крім обмежень, притаманних аудиту, є й інші причини, які не дозволяють аудиторам виявляти розкрадання.

Аудиторів  з самого початку вчать тому, що всі баланси у них повинні зійтися з даними клієнта. А якщо не сходяться, то потрібно сказати про це клієнту, і він вже точно все зведе.

Крім того робота в аудиторських компаніях поставлена таким чином, що основну частину перевірки проводять низькокваліфіковані фахівці (в основному вчорашні студенти), які при цьому дешево коштують. Такий підхід загалом виправданий, оскільки аудит – це процедурна робота. Аудитор говорить своєму співробітникові: «Звіряй ось це з цим, а якщо не зійдеться, перевір ще з клієнтом. А якщо і після цього не зійдеться, скажи мені про це». Але коли мова заходить про розкрадання, аудитори з-за такого підходу незмінно програють. Тому що розкрадач вже точно подбає про те, щоб очевидні статті звітності зійшлися. В результаті ми маємо те, що маємо – аудитори не в змозі виявити розкрадання, оскільки часто людина, що проводить перевірку, не має належного досвіду і кваліфікації для того, щоб просто поставити потрібне питання.

І нарешті, не варто забувати про конфлікт інтересів, коли, боячись втратити клієнта, аудитор готовий закривати очі на деякі його гріхи. Виявлення факту розкрадання завжди стає для аудитора зайвим головним болем. Адже на нього треба якось реагувати. А що якщо на наступний рік з-за цього клієнт вирішить обрати іншого аудитора? Занадто багато різних інтересів стикається навколо цієї проблеми. Тому часом, набагато легше зробити вигляд, що нічого такого аудитор не бачив, і списати все на внутрішні обмеження, властиві аудиту.