ТРИКУТНИК ШАХРАЙСТВА

Засновник ACFE, автор багатьох праць за темою «Боротьба з шахрайством» Джозеф Уеллс, у своїй книзі «Шахрайства та зловживання у сфері професійної діяльності» написав наступне: «Лише деякі люди починають свою кар'єру з наміром стати брехунами, шахраями і злодіями. Більшість людей, на етапі прийому на роботу навіть і не думає ні про що подібне... Сам процес сходження по кар'єрних сходах в поєднанні з природною жадібністю поступово починає засліплювати людей. На певному етапі вони приходять до думки, що вони хитріші та розумніші за інших, а правила - для всіх інших, але не для них. З цього випливає, що посадовими злодіями і шахраями не народжуються. Ними стають. Тому, на момент співбесіди з кандидатом неможливо розуміти, як він себе поведе в обставинах «непереборної» сили. Немає цих самих обставин немає і можливості для крадіжки».

Американський психолог Сазерленд в 1930 році розробив теорію набуття характеристик, яка пояснює кримінальну поведінку людини. Сазерленду вдалося пояснити вплив факторів навколишнього середовища на кримінальну поведінку конкретної людини. Основним положенням його теорії є думка про те, що людина як би навчається і втягується в кримінальний спосіб поведінки. Ця обставина пояснює, чому в організаціях, де ігнорується питання лояльності персоналу, порядний і благонадійний, по своїй суті, співробітник може стати байдужим спостерігачем злочину або з часом сам потрапляє під негативний вплив нечесних працівників.

Учень Сазерленда, Дональд Р. Крессі розвинув цю тему далі і зацікавився питанням, чому чинники навколишнього середовища стають сильнішими за людину. В ході досліджень він сконцентрував увагу на так званих «злочинцях на довірі». Його цікавили обставини, які призводять до скоєння цих злочинів. Він виключив з числа досліджуваних тих, хто від початку влаштувався на роботу з метою вчинення крадіжок. По закінченні досліджень йому вдалося сформулювати класичну модель злочинів у сфері професійної діяльності. Його робота отримала назву «Дослідження в галузі соціальної психології розтратників». Заключна гіпотеза Крессі звучить наступним чином: «Довірені особи, тобто ті, кому роботодавець довірив гроші, інформацію, матеріальні цінності стають злочинцями на довірі в тому випадку, якщо починають відчувати фінансові труднощі. Як можливий вихід вони розглядають здійснення таємних махінацій з використанням майна, що їм було довірене в силу посадового положення. При цьому вони використовують своєрідне самовиправдання, яке дозволяє їм виправдати свій вчинок у своїх власних очах і очах оточення». З роками це положення набуло назву «трикутник шахрайства».

Трикутник шахрайства складається з:

1. Можливості - усвідомлення ступеня доступу до ресурсів та рівня довіри. Поганий контроль, слабкі санкції. Загроза затримання і покарання низька. Тому можливість вкрасти або використовувати майно компанії у власних цілях має можливість будь-який співробітник. Ці можливості визначаються його посадовими повноваженнями і рівнем доступу до ресурсів компанії.

2. Мотиву, що виникає під впливом факторів навколишнього середовища: почуття несправедливості, невдоволення рішеннями керівництва, бажанням помсти, крахом надій посадового зростання, алкоголізму, захоплення азартними іграми, наркоманії, фінансових проблем та інших залежностей. Мотив відіграє  в трикутнику шахрайства основну роль. На питання до злочинців, чому вони не крали раніше, вони відповідали приблизно так: «Не виникало такої потреби, як в цей раз»; «Раніше я думав, що це нечесно, але в цей раз думав по-іншому».

3. Раціоналізації -  самовиправдання вчиненого злочину. Службовець-злодій зазвичай думає про себе як про чесну людину, яка в силу певних обставин змушена була так вчинити. Для нього важливо підтримувати таку думку у своїй свідомості. З цієї причини він формує механізм самовиправдання, використовуючи аргументи, типу:

— «Кожен так би вчинив на моєму місці».

— «Мій внесок в компанію більше того, що я отримую».

— «Я нікому не завдав шкоди».

— «Це не злочин, тому що інструкції не справедливі».

— «Організація сама винна, що не піклується про свою власність».

— «Я чесна людина, а то міг би взяти набагато більше».

Коли ці три елемента сходяться в одній точці, ймовірність скоєння службового злочину різко зростає.

Приймаючи рішення про вчинення розкрадання, співробітник порушує так звану  «домовленість про довіру» зі своїм роботодавцем. Йому легко порушити цю домовленість адже по суті її, як такої, зазвичай, немає. І відбувається це тільки за двох причин:

1) компанія допустила помилку в оцінці благонадійності кандидата і довірила свою власність того, кому її довіряти не слід;

2) компанія не має системи моніторингу лояльності персоналу та аналізу ризиків.

З того моменту, коли скоєно перше зловживання і отримана очікувана вигода, але санкції за його вчинення не настали, все, дорога до подальших спроб відкрита. Спроба перетворюється в звичку, а звичка в зразок поведінки. Людина розвиває в собі систему подвійної моралі. Це може бути люблячий чоловік і турботливий батько вдома, і цинічний злодій і шахрай на роботі. Саме тому більшість людей, викритих у крадіжці на роботі, — це співробітники, які мали позитивну характеристику з боку товаришів по службі і керівників.